Віденський вальс

Перший Віденський Вальс датований 12-13 сторіччям і застосований в танці під назвою “Nachtanz”. Віденський Вальс прийшов до нас з Баварії і називався тоді як “German”. Приблизно на початку 1830 року, композитори Франц Ланнер (Franz Lanner) і Іоган Штраус (Johann Strauss) написали декілька дуже відомих зараз вальсів нашої ери, сприяючи тим самим розвитку і популярності цього танцю.Ці вальси були вельми швидкі, але, зробивши ритм танцю зручнішим, ми тепер називаємо їх Віденськими Вальсами (Viennese Waltz) і завжди з радістю танцюємо.

“Флекер” - одна з фігур конкурсного віденського вальсу. Це дуже старовинна фігура. Вона бере свій початок від старовинних примітивних альпійських народних танців Австрії і Німеччини. Протягом багатьох сотень років пари танцювали ці танці під три рахунки, обертаючись на місці і тримаючи один одного на близькій відстані.Коли в кінці XVIII і на початку XIX сторіч ці танці перемістилися в міста і замість сільських дворів і таверн стали виконуватися у великих танцювальних залах Відня, їх просторі поліровані підлоги сприяли переходу від сільського підстрибування і топтання до плавного ковзання, до збільшення темпу музики приблизно до 60-70 тактів в хвилину (в даний час нормою вважається 60 тактів в хвилину).
В 1924 Імперське Суспільство вчителів танцю (the Imperial Society of Teachers of Dancing - ISTD) вирішило стандартизувати танці, відомі у той час. Спеціальний відділ ISTD, комітет з бальних танців почав займатися цією важливою справою.До складу комітету входили : Miss Josephine Bradley, Miss Eve Tymegate-Smith, Miss Muriel Simmons, Mrs Lisle Humphreys, Mr Victor Sylvester (найвідоміший у наш час), які були самими кращими і популярнішими виконавцями бальних танців в ті роки.

Танго-мова кохання

Про цей танець можна говорити багато і будь-яка розповідь буде цікавою. Можна згадати історію народження аргентинського танго – історію емігрантських кварталів Буенос-Айреса кінця ХІХ – початку ХХ століть, де люди з усіх куточків Європи створювали нову культуру. Згадати бурхливі події, які розгорталися навколо цього танцю в наступні роки.
За свою столітню історію танець пережив багато: ним захоплювалися, а потім забували, канонізували і піддавали анафемі. Можна розповісти про видатних виконавців аргентинського танго – музикантів і танцюристів. Все це не так важливо. Головне – суть: гармонія у стосунках між чоловіком і жінкою, те, що дозволяє їм стати одним цілим, що повертає втрачений рай і мрії про кохання. Танець, який народився в борделях Буенос-Айреса з часом став одним з найбільш респектабельних і навіть аристократичних.
Аргентинське танго ніколи не було просто танцем. Це була ціла культура, яка з часом перетворилася на окрему філософію. «Танго – це діалог чоловіка та жінки, питання і відповідь…» Цей вираз найбільш влучно відображає природу цього загадкового танцю.
Танго повертає нам те, що відібрала в нас жорстока реальність: безпосередність емоцій, безкінечність можливостей, єдину істину і найбільшу таємницю – кохання… Танго — не танець, танго – мова, універсальна мова почуттів, яка вчить нас чути і розуміти одне одного. Тільки тоді, коли ми навчимося цьому, то зможемо танцювати справжнє танго.
Основний принцип танцю – імпровізація. Головний і беззаперечний закон танго – «вести-слідувати». Усе в руках чоловіка. Він визначає картину танцю, приймає рішення про те, що трапиться далі. Партнер — основа танцю, його фундамент. Партнерка завжди слідує за ним, відгукуючись на найменший імпульс. Саме вона творить ту особливу красу, притаманну лише танго, розфарбовує картину. Разом вони повертають втрачену гармонію.
Стилі танго
Подібно до мови з безліччю діалектів, існує безліч стилів танго. Історія танцю не має письмових джерел, тож про еволюцію, виникнення і зникнення тих чи інших стилів ми можемо говорити, виходячи з розповідей старих мілонгеро (танцюрист якогось конкретного стилю танго). До того ж, у кожної пари є свій стиль. Основним у виборі стилю є місце, де ви танцюєте: клуб, сцен або інший просторий майданчик. Виходячи з цього, стилі можна умовно поділити на клубні і сценічні. До клубних відносяться: орільєро, танго де салон, мілонгеро, танго лісо, танго нуево. До сценічних: танго «на експорт» і танго «фантазія» або шоу-танго.
Танго канженге
Належить до стилів 20-х – 30-х років. Танцювали його переважно в закладах з сумнівною репутацією. У сорокових роках, з появою клубів, стиль канженге практично зник, поступившись місцем клубним стилям танго. Далі танго почали ділити на салонне (танго де салон), апіладо, лісо, конфітерія і орільєро. Апіладо, лісо, конфітерія і орілльєро характеризуються закритою позицією. Партнери нахилені одне до одного, при цьому відчувається невеликий тиск партнерки на груди партнера.
Танго орільєро
Стиль, який зародився на околицях Буенос-Айреса, «орільях». Таким чином він знаходився «за межами» поширеного в той час стилю танго. Сьогодні орільєро притаманні швидкі рухи і велика кількість прикрас, для виконання яких необхідний вільний простір.
Танго де салон
Стиль 40-х років. Цей період вважається Золотим Віком танго. Розроблений Петролео (справжнє ім'я Карлос Альберто Естевес). Характеризується повільними виваженими рухами. Має всі основні кроки і фігури танго. Акцент робиться на точність виконання. В танго де салон кожний партнер знаходиться на своїй вісі. Є відкритий і закритий салон, які танцюють у відповідних позиціях. У наш час стилі салон і орільєро об'єдналися в салонний стиль танго. Салонне танго в свою чергу, частіше називають стилем мілонгеро. Але і танго де салон і танго мілонгеро протилежні до сценічного танго.
Танго лісо
Характеризується відсутністю вишуканих фігур і фантазійних зв'язок. Використовуються лише основні кроки і фігури танго. Вправно закручені фігури, наприклад, стрибки та інша атлетика, не виконуються.
Танго «на експорт»
Зразок негативного ставлення мілонгерос Буенос-Айреса. Це танго без душі, яке виконують у кабаре Парижа, Нью-Йорка, Берліна або Токіо. Воно позбавлене всього того, що робить його близьким до душі аргентинця. Виконавці демонструють видовищні па та штучну пристрасть, щоб принести більше задоволення публіці, яка прагне екзотики.
Танго – «фантазія» або шоу-танго
Гібрид кількох стилів. Як балет чи фламенко, це особлива форма мистецтва. Виконується професійними танцюристами. Об’єднує традиційні кроки танго і фігури балету, бальних танців, елементи гімнастики, фігурного катання. Це танго можна побачити, якщо придбати білет на танго-шоу. Серед основних рухів використовуються стрибки, оберти – все, що хореограф та виконавці вважають за потрібне продемонструвати публіці. Музика, яка при цьому не обов’язково має бути «справжнім танго», а наприклад, джазом чи аранжуванням класичної мелодії.
Танго нуево
«Нове танго», якому надає перевагу молоде покоління танцюристів. Вимагає хороших фізичних даних. Популярне в Європі. Характеризується аналітичним підходом до розробки варіантів кожного кроку і виконуваних фігур. Останні вимагають дотримання відкритої позиції і вільного простору. Рухи широкі. На мілонгах у Буенос-Айресі танго нуево не танцюють.
Клубні і сценічні стилі танго
Відрізняються вони не тільки за місцем виконання і технікою, але й за характером. Для клубних стилів притаманна камерність, щирість, імпровізація. Для сценічних – віртуозна техніка виконання, демонстративність рухів і фігур.
Основи аргентинського танго
Аргентинське танго – імпровізований танець, який складається з таких елементів: прогулянка, оберт, зупинка і прикраса. Танго нагадує мозаїку, яка кожного разу складається по-різному, але в результаті являє собою постійну красу. Жінки і чоловіки урізноманітнюють танець за рахунок власних стильових рішень, які надають кожному танго унікальність і непередбачуваність. Не зважаючи на те, що тангерос (танцюристи танго) дотримуються певних правил побудови танцю, вони ніколи не знають напевно, яке танго вийде сьогодні, які прикраси вони будуть використовувати, як сприйматимуть музику. Саме несподіванки надають танго такої привабливості.
Танго танцюють проти годинникової стрілки. Танцюристи намагаються триматися краю танцполу. Якщо б ви мали змогу подивитися на танцюристів згори, помітили б, що вони рухаються подібно річці – плавно і швидко, іноді зупиняючись для кружляння у вирах.
Відвідування уроків танго
«Якщо ви тільки починаєте вивчати танго, відвідування групових занять – найкращий спосіб познайомитися з цим танцем. Запишіться на уроки і регулярно їх відвідуйте. Вчитися танго непросто. Періодичність, з якою ви будете це робити, впливає на результат», – пояснює Вікторія, яка викладає аргентинське танго в танцювальному кварталі «Фіделіо».
На уроках вас мають навчити усіх класичних елементів. Танго – це танець, який побудований на кроках, тому в першу чергу необхідно тренувати саме цю його складову. Оскільки просто крокувати ви вже вмієте, тож тепер необхідно навчитися робити це разом із партнером. Один з найкращих компліментів, який може отримати танцюрист – «О, в тебе такий класний крок!». Хороший вчитель танго завжди дає на заняттях серію вправ на ходу.
Після того, як ви зможете крокувати, будете вчитися повертати, раптово зупинятися, танцювати в умовах переповненого танцполу, розпізнавати різні види музики танго. Вас будуть вчити імпровізувати. «Танго – це танець, що твориться саме в цю мить, саме з цією людиною. Це не згадування па, які кожного разу виконуються в однаковій послідовності. Імпровізація – одна з найкращих преваг танго, яка робить цей танець нескінченно цікавим, - каже Євген, партнер Вікторії з викладання танго в танцювальному кварталі «Фіделіо».

Східні танці

В Україні східні танці поступово набувають популярності. Причому стає традицією не тільки запрошувати на вечірку танцівниць, щоб насолодитися спогляданням їхньої майстерності. Більшість жінок різного віку та роду діяльності – від фотомоделей до домогосподарок – самі прагнуть опанувати східне мистецтво, зокрема, belly dance (танець живота). Навіть зайва вага чи брак фізичної підготовки не заважають їм наполегливо відвідувати тренування і таким чином раз за разом змінюватись – ставати більш жіночними, граційними, привабливими. Дослідники переконують, що цей давній танець поєднує елементи кількох культур. Щодо місця його виникнення, то історики досі сперечаються - Єгипет, Межиріччя, чи, можливо, Індія подарувала світу цей спосіб поєднання жіночності і пластики. Лише одне твердження лунає з вуст усіх прихильників східних танців одноголосно: цей вид мистецтва дозволяє покращити моральне та фізичне самопочуття (звісно, якщо дотримуватися міри). По-перше, східний танець допомагає зробити жіночу фігуру витонченою та граційною, дає змогу підкреслити найбільш привабливі лінії талії, стегон, рук. Він вважається корисним для здоров’я, адже під час особливих рухів робиться масаж внутрішніх органів. Це чудова профілактика багатьох хвороб. Такі танці допомагають розслабитися після робочого дня, сповнити тіло енергією, хоча б на деякий час забути про стресові ситуації і проблеми. Як приємно після дня офісної роботи відчути себе вільною у рухах та у проявах індивідуальності! Ті, хто наполегливо і періодично займаються східними танцями, поступово змінюються. Разом із покращенням фігури з перших занять починаються внутрішні перевтілення: кожна жінка сповна усвідомлює, що вона – прекрасна і приваблива, талановита і здатна викликати захоплення. Танці перед дзеркалом можуть позбавити комплексів, підвищити самооцінку. Естетичне задоволення – одна з головних принад такого хобі. Східний танець – витончено еротичний, він допомагає жінці відкрити свою унікальну сутність. В ньому завжди виражена неповторність характеру і темперамент, таємничість і спокусливість. Але при цьому у рухах немає вульгарності, яка іноді притаманна західній культурі. Варто згадати і про те, що східні танці – це шлях до самореалізації. Адже можна брати участь у змаганнях, представляти своє мистецтво перед суддями-фахівцями, виборювати перемоги. Але навіть якщо великі турніри – це не те, що Вам треба, ви можете виконувати східні танці вдома, для коханого чоловіка. Для більшості жінок це значно приємніше, ніж виходити на сцену – спробуйте та переконайтеся! Якщо Ви живете у Києві - відвідайте заняття з східних танців у школі танців Young Dance! Звертайтеся за телефоном 228-02-58 – і ми допоможемо Вам опанувати це мистецтво краси і жіночності.

Народні танці

Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і дійшли до наших днів. Вони стали невід'ємною частиною художнього життя Радянської України. Серед танців, які побутують тепер, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців – “Коваль”, “Гречка”, “Льон”, “Лісоруби”, “Опришки”, “Аркан” та багато інших.Вчення зібраного хореографічного і музичного матеріалу дає можливість визначити три основних жанри українських народних танців: хороводи, сюжетні та побутові.
Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором. У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту.Танець – мистецтво, що існує в часі й просторі. Воно живе в момент виконання. Без виконання його можна уявити тільки на підставі свідчень. Протягом багатовікової історії народу танець збагачувався і видозмінювався. У ньому знаходили своє відображення героїзм боротьби, радість праці, ігри, пов'язані з різними порами року, ліричні мотиви.Танці, що існують в Україні, можна поділити на три основні жанри:• Танці хороводного плану (веснянки, купальські хороводи та інші);• Сюжетні танці – відтворення явищ природи, народного побуту, тема праці, народна героїка тощо;• Побутові танці (гопак, козачок, кадрилі, гуцулки, коломийки та інші).

Історія виникнення хіп-хопу

Історія виникнення хіп-хопу Iсторія хіп-хопу, почалася в 1969 році в Південному Бронксі - чорному гетто Нью-Йорка. Правда, слова “hip-hop” тоді ще не було - DJ Африка Бамбаатаа видумав його п’ять років опісля, коли подорослішавша культура вже мала потребу в загальній назві. А в 1969-ом інший легендарний DJ Кул Херк, придумав інше слово: “b-boys” - скорочення від “break boys”. Усяка субкультура починається з імені. Бітники, хіппі, панки, растамани. Це природний ритуал - в Африці дитина не вважається людською істотою, поки громада не дасть йому ім’я. І от Кул Херк придумав слівце “b-boys”. Його оригінальний зміст був безневинним, але суспільство, як завжди, розшифрувало по-своєму, сприйнявши молоду дискотечну поросль як “bad boys” - “хуліганство”. Їхніх подружок обивателі охрестили “flygirls” - “мушки”, гарненькі, помітно одягнені вуличні дєвки, щось типу “шмар”. Як завжди буває, молодь гордо підняла ці погонялки на прапор - і культура хіп-хоп вилупилася на світ.Кул Херк перебрався в Бронкс із Ямайки - і приніс із собою традицію кінгстонських вуличних танців, на яких DJ крутить пластинки з регей-мінусом, а поети вживу начитують речитатив. Але головне було не в музиці, а в вуличності, незалежності цих заходів і ведучої ролі ді-джея. До того американський DJ був безбарвною найманою конячкою у великих клубах і ставив те, що хочуть хазяїни - а вони любили нудотну білу попсу. На Ямайці ж DJ був королем, хазяїном саунд-системи - музичної студії, навколо якої вертілося все молодіжне життя. Він сам улаштовував паті, давав мікрофон у руки в МС чи поетів особисто проганяв полум’яний речетатив. Кул Херк відкрив у нью-йоркських гетто еру дешевих підпільних вечірок. Не те щоб у Нью-Йорку всі були такі тупі, що самі додуматися не могли (людьми нового руху були також DJ Jones, DJ Hollywood, Eddie Cheeba, “Love Bug” Starski та інші місцеві брати) - просто Кул Херк вчасно виявився там, де його чекали. Чорні і пуэрториканскі підлітки сотнями набивалися в підвали і закинуті будинки, де проводилися паті, юрбилися в двері клубів, де грали їхні улюблені ді-джеї. Власне, там і народилася як така клубна культура. Кул Херк першим притяг на вечірку дві вертушки і початків пускати музику нонстопом. Для цього пластинки довелося зводити - DJ став творцем, артистом, харизматичним лідером. Незабаром його стали величати MC (”master of ceremonies” ). І хоча слівце було узято з телевізора, де воно застосовувалося до місцевих якубовичів, фанати Кул Херка повернули йому древню сакральну урочистість. Для чорної громади все це було культурною революцією. До хіп-хопа організуючим початком, глашатаєм і урядом негритянських гетто були чорні радіостанції. Насправді, це було дуже гарне радіо. Це були маленькі станції, що жили одним життям з гетто, що обговорювали найбільші розборки, що крутили улюблену музику і, головне, що підтримували деякий місцевий клімат, що змушував людей відчувати себе як вдома. По суті вони і робили гетто громадою. Радіо ді-джей називався “griot” - “оповідач”, його історії були культурною їжею співтовариства. Так було до початку 70-х, коли щиросердечний світ чорного радіо став розвалюватися. Чорні станції, домігшись довгоочікуваної рівноправності і визнання з боку білих, почали добре заробляти на рекламі, багатіти й орієнтуватися на середньостатистичного слухача. В ефірі застукало біле диско. Гриєти ще плели свої історії, але розвиток зупинився - і слухали їх тільки старі. А молоді все це вже стало здаватися докучливою банальністю. Вона залишилася одна. Отут-те і з’явився Кул Херк зі своїми маївками. Він крутив рідний чорний фанк , соул і ритм-н-блюз. Незабаром для зручності танцюристів він починає повторювати інструментальні перерви (брейки) між куплетами і грати кожен брейк хвилин по десять. У цей час публіка розступався і круті танцюристи по черзі показували одноліткам кузькину мати. Їх Кул Херк і прозвав би-боями. Сам танець, відповідно, одержав ім’я “break-dance”. Року до 1972-му b-boys і flygirls стали оформленим рухом - зі своєю музикою, одягом і відірваним, відчайдушним стилем життя. Десятиліття спустя цей стиль був знятий у наївному, але культовому фільмі “Beatstreet”: малолітні негренята і латиносы живуть чорт-ті де, тусуются по якихось зимових нью-йоркських смітниках, пара изо рота йде, злодійкувато струшують свої балончики, щоб заграфитить чергову стінку або машину, ганяють друг перед іншому дитячі понти - і безперервно танцюють…. Хоперы тусовались у спортивних костюмах, дутих жилетках, бейсболках набік і величезних білих кросівках з довгими язичищами.. Дівчата - у таких же жилетках і лосинах, що облягають. Потім це убрання стане парадною уніформою хіп-хопа, а білосніжні адідасові шузи - таким же культовим символом покоління, як капелюх для ковбоїв. Іграшковий кросовок будуть носити на груди замість хрестика, а герой реперських фільмів Чи Спайка, навіть трахкатися буде взутим. Але спочатку культового значення цьому одягу ніхто не додавав - треники вдягали, щоб танцювати було зручніше, а ді-джеї як і раніше виряджалися у фрікові, карнавальні костюми в стилі фанк.У костюмах b-boys і flygirls теж зустрічалися фанкові деталі - типу товстих “золотих” ланцюгів з масивним знаком $ чи вузьких пластмасових окулярів . У сполученні зі спортивним костюмом голди походили на золоті медалі олімпійських чемпіонів - що гарлемським хлопцям, звичайно, дуже подобалося. До 72-му в Бронксі і Гарлемі було вже повно брейкерських бригад (нью-йоркське “crew” значить те ж, що і лос-анжелеське “clic”, - бригада, артіль, банда), що поділяли територію міста і танцювали кожна на своєму перехресті. Між справою вони ганяли на роликах (екзотична штука в той час) і графітили стіни. Бригади постійно розвалювалися і, перетусовавшись, збиралися під новою назвою - усього їх була не одна сотня. Найвідомішими, існуючими і донині, стали легендарні ” Rock Steady Crew” і ” New-York City Breakers”. Саме їх ритуальні “битви” пізніше будуть зняті на відео і, облетівши увесь світ, струснуть мільйони підлітків, як електричний струм. ДО “Rock Steady Crew” належав і самий знаменитий брейк-дансер на білому світлі, латинос по кличці “Crazy legs”- згодом лауреат усіляких престижних хореографічних нагород, педагог і заслужений бі-бой Сполучених Штатів. Інший усім відомою частиною раннього хіп-хопа було граффіті. Але найбільшим проривом хіп-хопа було кінцеве виникнення музики реп. Почалося усе в 1975 році, коли усе той же Кул Херк на вечірці в клубі “Hevalo” підключив мікрофон і почав під час брейка говорити з танцюючою юрбою. Це було цілком у дусі ямайкской традиції розмовного реггей (який, до речі, саме до того моменту став по-справжньому відомий в Америці). Юрбі сподобалося - ді-джеї взяли практику на озброєння. Спочатку справа не йшла далі односкладових чи покриків скандування якої-небудь підбадьорливої фрази. Пізніше в монолог стали включатися коротенькі лимирики - і нарешті розгулялася нехитра поетична імпровізація - найчастіше по мотивах тієї пісні, що крутилася на вертушці. Звичайно MC начитував публіці які-небудь 4 рядочки, а потім, щоб зібратися з думками, скандував щось типу: Yes Yes Y’all, Yes Yes Y’all, One Two Y’all To The Beat Y’all!Репом це тоді ще не називалося, а називалося словом “emceeing”. Обривкові зведення про подібні репу змаганнях серед афро-американців зустрічаються давно, але науково реп і його форми (”dozens” і “signifying”, також називані “talking shits”) були вперше описані в 30-і роки в Гарлемі і Південному Бронксі. Підлітки змагалися в тому, щоб як можна чіткіше і ритмічніше зімпровізувати по визначеним строго канонічним правилам віршований текст, що складається з по черзі трьох чотиривіршів, що проговорювалися, (звідси “dozens” - “дюжини”). Два суперники по черзі в усі ритмі, що нагнітається, обмінювалися dozens, поки хтось один не збивався або риторичну перевагу когось не ставало очевидним. Метою рэпа було якнайсильніше образити супротивника, а ще краще - його чи матір,сестру. Зачин (перший чотиривірш) був присвячений хвастощам: прославлялися достоїнства імпровізатора із сильними перебільшеннями. Потім випливав настільки ж перебільшений презирливий відгук про суперника і подив, як він насмілився змагатися з кращим у світі майстром репа, могутнім віртуозом. Подальші чотиривірші - а їх могло бути скільки завгодно - будувалися в такий спосіб: два рядки описували, як віршотворець нібито мав матір суперника, яке при цьому випробував відразу, подробиці її фізіології і т.п., а дві інші - події життя кварталу, життєві спостереження, ідеї “Black Power” і взагалі усе, що могло прийти в голову. Римувалися другий і четвертий рядок. Так могло продовжуватися годинами, і якщо переможець не виявлявся, та справа зважувалася бійкою за участю болільників. “Signifying відрізнявся від dozens більшою волею імпровізації: застосовувалося синкопіровання і навмисне перекручування ритму, при яких імпровізатор переборював запаморочливі по складності пасажі, щоб вибратися з них і повернутися до споконвічного ритму. Signifying близький до української скоромовки, але з дуже складною версифікацією і доведеної до віртуозності алітерацією. Така скоромовка нараховує десятки рядків, причому верхом досконалості вважається використання єдиної рими й однієї алітерації протягом усього тексту… От ці жанри і стали поступово розцвітати на нью-йоркських дискотеках. Традиції фанк-концертів, на яких публіка пече не менше, ніж музиканти на сцені, зобов’язували бі-боїв перекрикуватися з ді-джеями. Це змусило усіх згадати про dozens. Поступово репери стали вилазити до ді-джейського мікрофона і по черзі начитувати свої тексти. Усе це, зрозуміло, робилося імпровізацією - читати по папірці було б смертним гріхом. Здатності чорних братів до спонтанної поезії вражають. Звичайно, кожен репер нишком готував “домашні завдання” - видумував рими і теми для наступного паті; Mele Mel, один з перших читців, визнавався, що просиджував за цим заняттям по полудня. Але зате і віддача була фантастична: ранні репери проводили у мікрофона не годинуі не дв, а всю ніч - нонстопом…